Sunday, July 5, 2015

на тому березі

Ділюсь враженнями поки теплі.

Це може бути невідомо, але на іншому березі океана вже є Україна. Тихесенько собі, не пригортая зайвої уваги, вона собі існує та процвітає. І саме така Обітованна та ідеалізована, о якій мріють та до якої пробивають густий шар багнюки гумуса небайдужі громадяни на старій землі.

Село Хакстон на півночі від Торонто з вулицями Шеученка та Франка має літній табір Сокіл, на території якого традиційно святкують Івана Купала. Прийнято приїжджати на усі вихідні з палатками.



З цими назвами, вицвівшими прапорами, Торонтійським акцентом тощо укр атмосфера зашкалює - ти потрапляєш на поле, заставлене тентами земляків, під якими смажать шашлики люди звідусіль: Дончани пригощають вином Тернополян, Одесити танцюють дикі танці з Киянами під співи Миколаїва, Львів грає у теніс з Приднестров'ям, волейбол з Пітером... Чого ще можна бажати? Пляж - ну вилитий Гідропарк, де на кожного дорослого десь 2 юних пірата.

Так само на площадки під 2 дозволені палатки ставиться зазвачай 4. Так само є компанії унікумів, які горланять на всю червону руту та далі по списку до світанку посеред храпу навколо; та вітають "слава україні" перших ранкових пташок. Типові коктейлі з усього, що є на столі. Тости за мир. Танці.

Всі свої. Не переказати.

Найголовніше, мабуть, що вранці всі по черзі як прокинулись, мовчки зробили свій внесок в прибирання території після автепаті та лише після пішли на пляж.

Вражає! Мабуть, тут зустрілись саме ті люди. Здається, більшість вже тут. Чекаємо на вас. (сподіваюсь, ніхто не образився).

Чим далі, тим менше тягне назад.

In 1959 the Ukrainian National Federation (UNF) purchased the Pugsly Farm property located on the east halves of Lots 23 and 24 in Hawkestone. The 250 acres were developed to include a children's summer camp, St. John the Baptist Chapel, a 100-home subdivision, summer cabins, and a sports & recreation area where members of the UNF summered on the shores of Lake Simcoe. The property was named Sokil the Ukrainian word for Hawk in reference to the village of Hawkestone. unf photos provided by suwko boryv


Saturday, March 7, 2015

нью йорк. кульмінація

Враження та почуття від наступних днів важко передати словами, але я спробую.

Варто зазначити, що усі нью йоркці весь час повторювали, що я приїхав у найгірший час, бо так холодно тут дуже давно не було. Я кожного разу відповідав, що нічого, навпаки - в мене там ще холодніше (в один ясний день того тижня у Ватерлу було близько -40 - трохи холодніше, ніж на північному полюсі).

Так що китайській новий рік був справжнім випробуванням на стійкість. Громада чайнатауна вибила собі найближчий сквер та влаштувала там зранку щось назразок дитячого творчого свята. Діти старалися вправно барабанити та синхронно танцювати, але дубар все-таки брав своє. А ще дуже всіх збивало з пантелику, що отам серед них забув Макдональд. Обіцяли в кінці плясок та промов (почались вони оригінально - чувак з мікрофоном щось пояснював китайською, а потім питав "ОК?" - да-да, всі тебе зрозуміли) жахнути фейєрверк, але мене перспектива морозитись взагалі не влаштовувала та звалив раніше. Пішов після масового салюту з хлоповок (чи як правильно?).


Доречі, тут наші жарти про мейд ін чайна взагалі не розуміють. Не знаю, на тому святкуванні у них звук місцями зникав, так що о якості навіть тут не може бути й мови.

Далі гуляв вниз в бік Wall street, зайшов подивитись на меморіальний фонтан 9/11. Вражає. Але з того моменту в мене почався ступор. Хто б там що не казав, але енергетика відчувається. Спустошує. Дивишся на ті фонтани як у прірву. По периметру викарбувано ім'я кожної жертви теракту. Враховуючи теперішні обставини, краще розумієш важливість цього. Пам'ятаю той день. 11 день школи. По дорозі додому розповіли, що трапилось. Не вірилось. Тоді вперше телевізор вдома не вимикався днями. Наступного разу таке було 5 років потому.


Трохи розвіявся кавою неподалік від вол стріт. Дивний район скляних хмарочосів. Принаймні, усі ходять в костюмах. На першій шпальті wall street journal україна. Зараз вона в тренді. "Хвилина слави", знайшли привід на свою голову. Потім там неподалік провели швиденьку екскурсію корпусом PACE university. Давно в такому не був, вже звик до прострих кампусів, але, думаю, нічого, хоч й тіснувато, але вчитись можна.


Подивився на це все та поїхав працювати.

А наступного дня була річниця. Не хочу про це. Боліло, весь день намагався працювати, зміг рушити лише ввечері.

Але того вечора все й змінилось!

Там як раз була п'ятниця, а це значить, що треба в драбадан після обіду безкоштовний вхід в музей сучасного мистецтва, той що MoMA. Тобто, усі хто йдуть з роботи, можуть просто так туди заглянути (а там, повірте, є, на що дивитись). Багато хто так і робить, бо було щось назразок величезноъ черги, яка, правда швидко рухалась. Всі чотири перші поверхи сучасного мистецтва мене зовсім не цікавили (із зыплющеними очима), цілоспрямовано їхав ескалаторами на 5-ий - то таке унікальне місце, де шедеврометр зашкалює, та дуже круто мати можливість отак просто між інщим туда заглядати. Там одна з кращих добірок моїх улублених наркоманів імпресіоністів (ну й не тільки) на десяти квадратних метрах, яка дуже посміхає!


Як тільки підіймаєшся, одразу натикаєшся на величезну картину Jean-Michel Basquiat. Минулого разу, коли я там був зовсім недосвідченим та юним (when I was young, як я люблю казати), назвав би його "мистецтво" (очень подходит именно слово "художество") якби взагалі на нього звернув увагу стилем калякі-малякі, в мене племінниця краще малює. А тепер такий не тільки стоїш та розглядуєш його аплікації (да, багато поглядів на різні речі змінилось за останні пару років), а навіть й можеж розповісти, що цей чувак жив у картонній коробці у централ парку поки не зустрів свого майбутнього друга Ендрю Варгола (той шо відомий як Воргол). Є класний художній фільм про нього, нажаль не пам'ятаю, хто саме мені порадив його глянути, але то було дуже влучно. Зараз у нас в Торонто його велика виставка, мабуть, треба дивитись.


Ржав з лева, який теж в шоці з тих холодів:


То не Мауглі, а Мауглиця:


На тому ж поверсі й декілька робіт Малевича. Теж, мабуть, я вже до нього дозрів. Тепер я не проти прочитати кілька книжок, щоб зрозуміти, шо вони хотіли отим сказати. Та й свої ідеї з'являються. Взагалі, кияни зараз мають змінювати полюс міжнародної інформації про себе з отоъ теми. Доречі, за участі тієї ж укр діаспори в Нью Йорку, мова про яку піде трохи далі, вже працює цікавий портал, який аналізує та показує, якими Україну бачить світ. Десь читав про класну ідею, що було б непогано перейменувати наш аеропорт на честь свого земляка Малевича. Отакий прилітаєш - і одразу ясно, куди й до кого потрапив (а зараз шо - ну бориспіль й бориспіль - шо то таке, або жуляни - кому вони здались?). Як в Римі з портом Да Вінчі. Це ворота до країни!


Далі все-таки було прийняте найважче за весь тиждень рішення їхати в церкву. В нашу церкву на панехиду - в такий день треба. Моє ставлення до церкви змінилось того дня в Михайлівському, коли до них напередодні прибігли з майдану - похвально, вперше на моїй пам'яті. Й ми там трошки під шумок прийняли участь в "розбудові". Але то окрема історія.

Найвлучніше про церкву в нью йорку написав Сергій Іванов (там й відео є), з яким ми там й познайомились:

https://www.facebook.com/video.php?v=1589619141251898

Гарно там хтось відкоментив: "Ніколи так сильно не почуваєш себе українцем як на еміграції." - повнісю згодний й той вечір був тому доказом.

Далі у програмі була вечорниця у місцевому домі культури "Ukrainian National Home" з нагоди участі у показах NY fashion week наших дизайнерш з різних регіонів (яке гидке слово) (включно з проблемними). Я був би не я якби не потрапив "закуліси" заходу. Поносили з Сергієм вина, все як годиться. Його там усім представляли як селебріті з фразою, що ви маєте його знати та певно читати на фб. І от мене найбільше вразило коли так до нього підвели дівчину й сказали, що це Люба, ви її знаєте - це вона надіслала тоді першу партію броників. Потиснувши їй руку "блогер з української правди" відповів, що звичайно її пам'ятає, справді класні непробивні броники, вони випробовували - справді непробивні, та саме в такому він сам їздив на Донбас, тільки після того як шлейка порвалась, він лишив його місцевому полісмену. О_О

Потім з'явилась Аня Анті. Брат про таких людей каже "творчі особистості" (намагаюсь не робити очевидних паралелей з моїми зустрічами в позаминулому житті, але не виходить, доля така). Ми ще вранці обговорювали, що з'явимось на тому івенті як бомжари замість того, щоб адекватно виглядати. А по факту так нічого - вписались, той "фешн" якийсь був.. другорядний. Добре, що діаспора пригощала вином. Класна діаспора, справді. Шарять.

Продовжився вечір в ресторації прикрашеній рушниками внизу того ж будинку за млинцями. Там ще офіціантка така весь вечір обслуговувала й спілкувалась англійською, а вже коли прощалися, сказала "дякую, добраніч". За нічим непримітними дверима навпроти в кращих традиціях львівщини виявився бар "лис Микита". 2-га авеню, іст віладж - типовий генделик, де завжди є львівське й оболонь (ще й за нормальними цінами). Такого я точно не очікував. Нью Йоркщина.

Наступного дня була антитуристична хуртовина, тож продовжив працювати. Ввечері, правда, перед пабом заглянув на відкриття художньої виставки місцевих на честь 10-річчя якоїсь там неважливо якої галереї на 9 поверсі будинку з галерей. Мене вабило ім'я Tara McPherson серед анонсованих учасників - художниця з Брукліна, роботами якої надихався й розповів мені Інокентій коли ми бавились з лого нашої банди сидячи у Бардаку. Зустрів її, вона приємно здивувалась, що в Україні про неї хтось знає.


В пабі зібралась та ще компанія: дніпровські правосеки, львівські бандерівці ну й я як представник київської хунти. Мабуть, найцікавішою стала фраза десь через пів години знищення віскаря, що від мене Смертіним несе. Так що світ тіснішає - саме у цих львів'ян Олі та Андрія зупинявся Серж останнього свого приїзду. Ми довго сміялись. Взагалі ця зустріч трохи повернула мені віру в людей, як би це пафосно не звучало. Те саме відчуття, коли випадково знайомишся зі "своїми людьми". Ще й в такому місці. Відчув себе вдома.

В останній день коли нарешті була майже весняна погода мені лишилось лише пройтись пішки до Дамбо Брукліна мостом та й назад, натрапивши на натовп навколо китайського параду, який хотілося б найшвидше оминути.





Замість фінальних титрів реп під акустику кльових чуваків з метро (картинку відповідно замінив):



The playlist of the last days:
1. Glenn Frey – You Belong To The City (досі в голові постійно грає, взагалі головна тема)
2. Thomas Dolby – Airwaves
3. Queen - Now I'm here
4. A Day to Remember - All I want (acoustic)
5. In Flames - Trigger
6. Brian Head Welch - Home
7. Mudvayne - Happy?
8. Тартак і Катя Chilly - Понад хмарами


Wednesday, February 18, 2015

нью йорк. день п'ятий

Сьогодні нарешті погода дозволила збагойно гуляти сонячним містом! Чим, власне, й займався. Як виявилось, район East Village зокрема відомий й концентрацією наших: тут і музей, і молодіжна спілка америкобандеровців, і найвідоміша укр ресторація Нью Йорка (я так й не збагнув, чого укр-ю назва міста пишеться через дефіс).





Пообідали у Веселці варениками з м'ясом, до яких тут пропонується ще й яблучний сироп на додаток до сметани. Взагалі-то, бажання поїсти рідної кухні в мені спонукнули мої тегеранські друзі, в яких прийнято хоча б раз на тиждень вечеряти перською кухнею. Для них це звичайна, ледве не обов'язкова річ, а в мене навіть ідеї такої раніше не було.

Пройшов повз будинок, де в минулому розташовувалась лабораторія Ніколи Тесли, в якій він почав експериментувати з механічним осцилятором, більш відомим у народі як "Tesla's earthquake machine", бо за легендою саме його пристрій призвів до місцевого землетрусу 1898 року. Взагалі-то, вчений більшу частину свого життя прожив саме в Нью Йорку. Але постійного музея все ще нема, нещодавно, правда, все-таки почали його будувати відносно неподалік на місті його іншої лабораторії, Ілон Маск ще пожертвував на будівництво кругленьку суму.

Далі маршрут привів до Нью Йоркського університету. Шо я вам скажу - якби не прапори з корпусів, то здогадатись було б неможливо, що ото студентське. Посеред міста, де-які корпуси виходять на відомий парк (чим нагадує шеву) з тріумфальною аркою, під якою влітку зазвичай грають музиканти. Доречі, усі вуличні музиканти міста мають отримати ліцезію в мерії на право виступу на вулицях. Во як.






Нарешті потрапив до того парку High Line - пам'ятаю, читав про нього ще тоді, коли він був проектом. І от поступово, рік за роком частинами його відкривали. Останню частину відкрили минулого року - так що мені вдалося вперше там побувати вже коли будівництво було повністю завершеним. Історія класна - кілька десятків років на тому місті простоювали залізничні колії (підняті над дорогою) і якомусь розумнику вдалось переконати владу, що це саме те, що треба для майбутнього парку. Зараз, гадаю, він входить до п'ятірки найцікавіших туристичних місць міста. Не зміг з нього зійти поки не пройшов весь. Класно, все як і очікував. Влітку має бути ще краще, бо там багато вбудованих дерев'яних лежаків для засмагання.





Поки йшов, поруч помітив місце якогось показу fashion week. Доречі, завтра (тобто, сьогодні) буде показ українських дизайнерів, об'єднаних у Globus Fashion Ukraine. З одного боку, було б цікаво нарешті потрапити на показ, особливо такий, особливо в такому місцію, але блін, "я знов без капелюха" (та ото чого я туди попрусь без чарівної супутниці, не годиться).



Після перерви на роботу, було спонтанно вирішено скористатись можливістю та трохи пройтись на концерт. Був солд аут, та мені пощастило перекупити квиток перед входом. Гурт Helmet (ніколи до цього не чув), шоу було присвячено 20-річчю їх альбома - тобто спочатку вони підряд грали цей альбом, а потім вже все інше. Причому, як пояснив вокаліст, вони рідко грають з розігрівом, бо їм самим подобається грати - тож їх виступ тривав десь дві з половиною години. Дуже класно - про музику мовчу, якщо тут 20 років назад грали таке й так фірмово, то ми відстаємо десь на покоління. Такого еталонного звуку для альтернативи та ню метала я ще ніде не чув. Так що недарма!


Playlist of the day:

1. Dreamshade - Photographs
2. Limp Bizkit (Feat. Lil Wayne) - Ready To Go
3. Helmet -  Unsung
4. Helmet - In The Meantime
5. Helmet - Crashing Foreign Cars

Tuesday, February 17, 2015

нью йорк. день четвертий

С утреца - в музей! Вообще тут полная импровизация - план, что смотреть - достаточно общий. Выбор позволяет.

Зоологический. Перебравшаяся недавно с супругом в Нью Йорк талантливая Анита Анти  (работы смотреть обязательно) посоветовала заглянуть в планетарий (сам бы не додумался, спасибо). Ясно, что понравилось, вот только мне интересно, что будет, когда начнется волна научных работ, опровергающих теорию большого взрыва - кто кого и что делать со всеми этими альтернативами в случае разоблачения.

Весь остальной музей тоже хорош, особенно понравился зал с метеоритами, которые можно гладить (!). Куча разных чучел - тут не знаю, в целом, американским малым нравилось, шо в зоопарке, а вот мне экземпляры лисят и лемуров показались черезчур дебильными. Скелеты мамонтов-динозавров потом подправили настроение.



Да, и долгожданный кит под потолком! Здоровенный! Как 24 слона!



Потом заглянул к своему Нью Йоркскому товарищу в коворкин спейс внизу Бродвея - хорошо, немаленький, работать можно. Кухня в наличии. Расценки не спрашивал, но куча разных вариантов планов.

После вечернего завтыка на работу все-таки решился осуществить давнее желание сходить в местный клуб на местные группы. Играли в самом хипстерском месте Бруклина хипстеры для хипстеров. Такое... Первые вообще были вдвоем - басист-вокалист и вокалист с большим томом (томист? томец? томстер?...). Видно, что развлекаются, но все довольно четко - шарят. Следующие уже были втроем и из серии тех групп, которым апплодируют за то, что наконец закончили играть. Ну и главари все-таки были классными. С говорящим названием "A place to bury strangers". Lastfm официально заявил, шо это самая громкая группа Нью Йорка. Возможно, я бы даже в берушах немного приглушил. Но ребята ок - куча дыма, немного космического света, активные, драйвовые, гитары летают по сцене. Ок. Нескушные, слушать можно. Даже хипстерня послемилась, что я считаю, есть показатель. Эпогеем стала передислокация пацанов в центр зала в плотную к звукорежу, откуда они завершили сет несколькими полуакустическими темами. Всем понравилось.

Традиционные видео тут.

Думаю, что про отличный звук, спокойную смену аппарата на сцене, отсутствие очередей на вход/выход несмотря на полный зал писать не надо - и так ясно. Вообще, концерты тут - интересная философская тема. Вот через неделю после уезда будет тут Океан Ельзи. Говорят, туда билеты от $120 до $180 - не проверял, верю. А через месяц-другой будет концерт Red Hot Chili Peppers. За $40. А за $130 предлагают послушать AC/DC в конце лета. Так что есть вот такой вот интересный выбор)))

Да, мерещатся мне многие из вас. Это не значит, что ностальгия мучает, это значит, что я вполне серьезно считаю, что ваше место тут же.

И смотря на всю эту беззаботную толпу думал, а какого, спрашивается, у нас это все забирают. Не прощу, что наше поколение принудительно лишают нормальной молодости. Надеюсь, у наших детей все будет иначе - например, так, как было сегодня на этом концерте, который даже навеял кое-какие воспоминания из прошлой жизни.

Ответственность.

Чтобы хоть как-то сгладить впечатление, вот фото нью йорки - у нее даже сок под цвет пальто)):



Playlist of the day:


Frank Sinatra - New York, New York
Five Finger Death Punch - Bad company
Lamb of God - Grace
Ed Schrader's Music Beat - Sermon
GROOMS - I Think We're Alone Now
A Place To Bury Strangers - Keep Slipping Away

Monday, February 16, 2015

нью йорк. день третій

Вранці пішов в іншу кав'ярню. Дуже й дуже! В кращих традиціях Львівщини. Саме в таких місцях кристалізуються цілі та бажання. Смачна фірмова кава, класний інтер'єр, садок у дворі, люди тощо. Якщо в нас з пацанами десь на пенсії буде свій паб, то там має бути щось типу такого - найсмачніша костаріканська кава та відібраний досвідом IPA.

Взагалі-то, результативність моїх досягень за останній рік різко зросла та в цілому я задоволений, проте от, мабуть, саме за формуванням наступних планок я в першу чергу в нью йорк й приїхав.

Далі зустрів старого київського знайомого (де б ще, як не тут), парадигму якого теж треба буде перейняти - працюй й заробляй більше, кохай одну дівчину, переїдь з нею жити в нью йорк (їм-то було трохи легше - перебирались з ЛА)), подорожуй.

Все ще холодно, сподіваюсь, останній такий день, хотів заглянути в ту бібліотеку, в якій ховаються ледве не в кожному фільмі-катастрофі (особливо актульно порівняти з the day after tomorrow), леви якої з іменами Стійкість та Терпіння були натхненням для логотипу студії Metro-Goldwyn-Mayer. Але вона була зачинена. Сьогодні ж день президента - вихідний. Повернусь.



Так що сиджу вдома біля каміну. Працюю.  

Playlist of the day:

Onuka - Time
Marvin Gaye - What's going on
Infant Sorrow - Gang of lust
Like a Storm - Six feet under

нью йорк. день другий

Утро было по-настоящему добрым! До Нью Йорка кофе в этом году пил однажды, но пользуясь случаем, нашел возле дома приличную кофейню, которую посещаю вот уже второй день подряд - они, все-таки, не делают pour over - онтарийское открытие для меня прошлого года - но даже обычным методом приготовления довольно добротно. Тут пьют кофе преимущественно на ходу - все носятся с ним в руках - розумію, чудово розумію.

Утром звонили колокола - приятный бонус и неожиданность, если честно.

Намеки на канадскую погоду приехали вместе со мной (но все равно улыбка появляется, когда термометр тут показывает feels like -18, а тем временем в ватерлу -33), так что особо мерзнуть бродя по заманчивым улицам было вообще неидейно.

В метро многие читают бумажные книги, и вообще, в книжных толпы народу, в некоторых магазинах есть рапродажы б/ушных книг - не читать не получится, что не может не радовать!

Там же висит реклама сервиса по доставке на дом продуктов включая алкоголь - вот буквально месяц назад ты читал об этом стартапе в сети, а тут вот он вот есть. Не что-то вирутально возможное, а живое и работающее на практике прямо здесь. Таких примеров в Нью Йорке, думаю, можно найти уйму на любую тему.

Первым местом погреться стал Метрополитен (такая идея пришла довольно многим, разумеется) - громаднейший музей (места всем хватило), для изучения которого неплохо бы жить здесь для регулярного посещения.



Обычно в таких громадинах я люблю один-два зала (а то и просто одну-две картины), чтобы максимально ими насладиться и не распылять свое внимание. Это показал мне Паша - до сих пор помню, как заскакиваем в Британский музей (там бесплатный вход, никаких очередей, как оно и должно быть) с вопросом "смотреть в гроте?" - киваю - помню, там направо, а потом прямо - и попадаешь в конце на мадонну в гроте леонардо. Посмотрел минут 5, пошел дальше по своим делам. Вот почти так же и вчера - на второй этаж, налево - и втыкаешь потом в импрессионистов.



Еще очень крутая комната отеля, привезенная целиком из Парижа.

Порадовала еще вот эта жидобандеровка:


According to the Book of Judith, the Jewish widow Judith saved the Israelites from the Assyrians by decapitating their general Holofernes, whose army had besieged her city. She did this after having made him drunk at a banquet. Judith is commonly depicted as being assisted by an older maidservant in placing the head in a sack. The contrast between Holofernes's crude features and the heroine's beauty underlines the moral message of the eventual triumph of virtue over evil.

С билетами тут они берут на понт (опять же, такие музеи в Лондоне и Вашингтоне с бесплатным входом) (upper east side, мажорство аж зашкаливает) - цена $25, но маленькими буквами указано, что рекомендованная. Ясное дело, что большинство туристов эту рекомендованую цену и платят. Какой-то журналист даже привел статистику, что музей начинает окупаться начиная с 10% от тех, кто заплатил полную рекомендованную цену. Говорю, мне один билет - кассирша: "$25?" - протягиваю доллар - она: "а, ок".

В нескольких кварталах оттуда в другой музей - The Guggenheim. Тот случай, когда здание (Райта) само по себе гораздо интереснее экспозиции. Хотя и там была одна комната, стоящая внимания, но в принципе, там ничего такого не было, чем не мог бы похвастаться Метрополитен.


В ожидании потепления.

Playlist of the day:

Deep Purple - Smoke on the water
Led Zeppelin - Heartbreaker
Okean El'zy - Надія
Linkin Park/Eminem - In My Remains - Renegade
Sarah Where Is My Tea - Serenity
Eminem - Bad Guy

Saturday, February 14, 2015

нью йорк. день перший

Нью Йорк - один из тех городов, в котором хочется попробовать пожить. Надо будет устроить, так и тянет))

Сваливать из Торонто пришлось, как не удивительно, в ядренейший мороз. Там как раз гугл оповестил о предупреждении с эпицентром ~-35 как раз четенько в районе Ватерлу. Накануне мне нью йоркцы советовали не обольщаться, что мол, у них тут тоже холодно, ветер. Ага, конечно, такое ощущение, что куда бы не уехать из Торонто - в любом случае попадешь в место по-теплее.

Не знаю, как так вышло, но я подписался ехать на автобусе. Вариант "студенческий". То ли начитался Ханну с Никитой из Goodbye Normals (с Ханной разминулись на пару недель), то ли поверил в сверхъестественное. Иногда надо повторять такие поступки, чтобы напоминать себе больше не повторять таких ошибок. В общем, неприкольно когда сначала автобус задерживается и ты морозишься (в прямом смысле этого слова) лишние пол часа, а потом следующий автобус отменяют и тебе приходится втыкать еще несколько часов просто потому что... И в результате еще получаешь бессоную ночь втыкания в телефон в кресле. (Уже неделю как просыпаешься и засыпаешь с Дебальцево... Дебильцево!.. утром в кафе на газетном развороте была тоже соответствующая статья)

Но вот зато дальше по приезду...!

Не был тут месяц, тогда удачно воспользовался длинной пересадкой в худшем аэропорту, который только можно представить - Newark - но прошелся по 5 авеню. Лучше бы еще куда-то зашел вместо рекомендованного возвращения в порт во-время.

Но вот такое полноценное возвращение, чтобы спокойно и на долго, произошло сегодня с рассветом. Пустой Бродвей (у них же типа "холодно"), горящие вывески. Чайки летают вдоль небоскребов. Все очень дополняет "Бердмена" (от которого в полном восторге, считаю лучшим фильмом года).

Да, теперь мне можно официально пить!

Нырнул в метро. Это действительно лабиринт с многоуровневыми перекрестками. Ясное дело, что найдется место для черепашек-мутантов - их все-равно никто не найдет!

Ключ от квартиры надо было найти у мексиканцев (только они способны работать в такую рань выходного дня в East Village) напротив известного мне закрытого кафе в паре кварталов от дома. Как заведено у уважающих себя разведчиков, нужна была кодовая фраза для успешной идентификации:

-What is your name?
-Alex
протягивает ключ

Киношный дом с киношным окном во двор и видом на любимый Empire State Building (кстати, пока дилема - подниматься опять на него либо освоить соседние крыши Рокфеллера либо Крайслера). Традиционно первым делом по приезду - сон - потом гулять бодрее!

Да, атмосфера здесь подходящая! Свобода. Чувствуешь себя как в своей тарелке. Нью Йоркцы удивительные. Некоторые ведут себя как рок-звезды. Одежда, походка, манеры. Нет границ! Понятно, что спайдермены и готемсике бэтмены будут именно в Нью Йорке - они тут очень гармоничны.

Танцуют на улицах и в метро. Уличные музыканты - отдельная история. Вот сейчас в боулинг клубе (сам удивился) в Бруклине концерт Unlocking the Truth - пацанам лет по 12, в прошлом году отыграли 20-минутный концерт на таймс-сквер при поддержке родителей, запись с телефона которого разлетелась по ютубу. За последующий год они уже открывали Guns'n'Roses и Мэнсона, играли на фесте с Металликой и подписали какой-то там грандиозный многотысячный контракт. Уличные музыканты...

Побродил по централ парку, заглянул в зоологический музей - суббота - явно не лучшее время, вернусь на неделе. У них там под крышей висит кит!


 Встретил там боевого кардинала Яроша с кодовым названием Northern Cardinal:


Спасибо форскверу за вкусный кофе и обед.

Прогуглил, значит, что тут с аймаксами - выбрал "один из самых больших в америке" на 600 мест - так там весь день 50 оттенков. Ну-ну))) (Интересно, в 3-д?)

А, и да, наблюдение Смертина, что тут курят (ну вы поняли) даже больше, чем в Амстере - стопудовое! Кивает.


Playlist of the day:

The Hardkiss- In love
Disturbed - Stricken
Motley Crue - Kickstart my heart
Queen - I want it all
DreadcatcheR - Prefinal fantasy
Jesus Sixto Rodriguez - I think of you
30 Seconds to Mars - Attack

Thursday, February 5, 2015

зимове

зимуем. после стабильных -24 и гор снега вокруг (которые периодически приходится расчищать принудительной зарядкой) совершенно неясно, как вообще можно радоваться свежему снегу.



скупили последние 5 бутылок kwak в городе. прививаем европейские ценности, так сказать. лучшее. его показал мне паша. в ресторане, который стал любимым в киеве. со временем оказалось, что то бельгийское заведение открыл в свое время посол штатов в украине ("загнивают"). с днем рождения!, у вас он уже наступил. пьем за твое здоровье! в нашем семейном случае вкусы перешли от отца к сыну, не перессказать...

работается неплохо, перспективы все яснее. отключиться бы от интернета, но пока что не созрел. все-таки хочется держать руку на пульсе несмотря на бред и абсурд. трудовая мотивация есть, о целях иногда приходится себе напоминать ("чего сидим, кого ждем?" - спасибо тебе, ты даже не представляешь). ведь сейчас всего лишь надо, чтобы каждый качественно работал.

с одной стороны искушение в "свои самые годы", но нет, тебе и твоим нужна свобода в будущем. и ее нужно заработать. пока что разум преобладает.

и повторяешь каждый раз, что все будет хорошо.

терпение.

будет тебе акрата!

Wednesday, January 21, 2015

переможне

Жіночий теніс - то краса! Власне, то й так зрозуміло.




Поки всі спали наша Еліна з Харкова (доречі, заокеанські судді досить забавно наголошують в її прізвищі СвітолІна (I appreciate that, якщо чесно)) в Австралії серфіла з коалами грала в нашу з нею улюблену спортивну гру.

Жіночий теніс - то драма!

Ну, по-перше, який взагалі сенс обирати переможницю серед двох красунь, які обидві більшість свого часу займаються такою приємною для спостереження діяльністю?

А по-друге, судіть самі: от сьогодні склалось таке враження, що навіть самім дівчатам також було важко почати вигравати у своєї опонентки. Еліна, наче, впевнено вигравала розігращі - ти ж сидиш і вболіваєш - аж все-одно діло доходить до нічиєї та лотерейного тай-брейка. От не можна так просто взяти, й не псувати нам - вболівальникам - нерви))) Перший сет виграла 7:6 - думаєш, добре, один сет в запасі, можна йти за віскарем. Поки вернувся, всі справи - Еліна доводить рахунок в наступному сеті до 1:5. Грала ж тільки шо класно, неможна ж так негативно реагувати на алкоголь, шо ж такоє... І от розіграш, наче, відповідальний, все ж виходить, водить суперницю по кутах, а потім в кінці як візьме й зарядить прямо в сітку... Жінки!)))

Ну нічого, коли рахунок 1:5 проти тебе - найкращий час, щоб почати вигравати. Що, власне, й почало траплятись (не можу точно сказати, скільки було тостів за перемогу, але то таке). Через де-який час рахунок був виведений до заповітного 5:5, щоб ви не сумнівалися. (тут виникає симетричне питання до опонентської американки - от теж, де логіка була вигравати 5:1, шоб отакот це скінчилось?, незрозуміло.., проїхали). І наче треба ж на хвилі виграти й наступний - 5-й підряд гейм - а ні, понервуйте ще - зі мною вам буде не все так просто))) Американка навіть сет мала спробу вийграти та продовжити моє пияцтво собі матч ще хвилин на сорок мінімум, але все-таки протрібна була ще одна лотерея - рахунок 6:6. Нерви було вирішено псувати до переможного кінця - хоч десь фарт сьогодні був на боці українців.

Щиро вітаю нашу гордість та надію Еліну з перемогою та бажаю їй подальших успіхів (та міцних нервів вболівальникам, щоб вони не сумнівались в майбутній перемозі)!

Friday, January 16, 2015

дешифрувальне

Машина Тьюринга. О ней мне рассказали на лекциях в первые недели моей университетской жизни. То-есть, примерно в тот момент, когда еще с улыбкой на лице наслаждаешься своим новообретенным почетным званием первокурсника (даже неподозревая о масштабах шаткости этого положения и грядущих стрессах). МТ - это основа, заповеди. Тестировали все. А историей человека, чье имя неоднократно произносит каждый учащийся технических вузов, тогда пренебрегли за ненадобностью (как и должно происходить в суровом мире компьютерных наук, ничего страшного).

Спустя несколько лет в International Spy Museum в Вашингтоне вместе с Эндрю немного узнали нового об одном из основоположников информатики, взломавшего продемонстрированную там фашистскую Энигму. Мало.



Сегодня вернулся к истории этого ученого посмотрев довольно правильное художественное кино "the imitation game".

Какамбербэтч по-прежнему играет Шерлока Алана, Кира Найтли по-прежнему играет Киру Найтли. Но это неважно, пускай и играют везде одинаково, у них эти роли неплохо получаются ("я не хочу смотреть фильм про страдания странницы ("wild" - прим. ред.) - я хочу смотреть фильм с кирой найтли!").

Кино пропитано моей любимой Англией, юмором и войной. Каждый, кто снимает фильм про Вторую Мировую, кажется, намекает, что именно герои его фильма ее выйграли. Думаю, нам повезло, что таких фильмов много, а значит, и героев тоже было немало - так что им всем вместе (даже предположив, что львиная доля оказалась бы полными неудачниками) ну никак не получилось бы ее проиграть.

У гения Алана Тьюринга работа, разумеется, всегда была на первом месте. И как он правильно подметил во время войны, единственной и самой главной задачей общественности было как можно быстрее ее выйграть и спасти человеческие жизни. Пахали все. Он знал свои способности и делал свой труд. И не успокоился до тех пор, пока не довел его через все неудачи до результативного конца. И победы. Заодно и целую науку продвинул, без плодов которой наша повседневная жизнь уже невообразима.

Не обошлось, конечно, без женщины. Той единственной, которая остается неразгаданной загадкой, но сама видит тебя насквозь. Которая продолжает удивлять своим каждым следующим поступком. Неотразимой. Гордой. Она - мотиватор и помощник. Учитель. Без которой бы ничего не получилось.

Одобряю.