патагонське

 ¡Hola!

Якщо здавалося, що Буенос-Айрес далеко на півдні, то це не зовсім так.
Родзинкою аргентинської поїздки було відвідування Патагонії - південної частини гірського хребта Анд, з озерами, фіордами, помірними тропічними лісами та льодовиками на заході, а також пустелями, плоскогір'ями та степами на сході.
З містечка, в яке ми прилетіли у розвідку, до станції Вернадського ближче, ніж до самого БА.

Світає о шостій ранку, захід сонця - близько десятої вечора, але прилетіли ми туди явно не спати.

Там дійсно відчувається, ніби ти десь по дорозі на край світу. Містечко - тисяч на двадцять людей, переважно туристи-альпіністи. Патагонці. Навколо - тільки природа. Просторо. На горизонті - величні Патагори. Вздовж траси чилять лами та страуси.

Привезли нашій хазяйці мішок грошей і пішли в похід дивитися на одну з найфотогенічніших Патагір. Цього разу ми йшли в групі за Патагідом - думати там особливо ні про що не треба: просто йдеш за ним і все.

Довів він нас до Патагірського озера з видом на Фіц Рой, у якому ми з радістю скупалися. Вода - прямо з льодовика.


Нагадувало наш кемпсайт з каліфорнійської хай-сьєрри кілька років назад, правда, туди карабкатися було значно вище та важче, але то було приватним - тут же людей як у парку.

За день пройшли десь двадцять кілометрів. Наприкінці я питаю Патагіда, чи йому ще подобається тут ходити, куди ще піти - він відкриває брошуру з сімома піками і каже: "Ось будь-який - всі Патагарні". Але треба буде якось дійсно повернутися - там з чилійського боку є підходяще коло на тиждень.

Дорогою назад наша хазяйка підняла паніку, що типу наступного дня ми не встигаємо на літак після ще однієї екскурсії. Ми їй намагалися пояснити, що за тими деталями, які вона нам дала, ми мали б встигнути, навіть обвели червоним розклад, її не переконало. Ну ок, кажемо, розбирайся, треба й на екскурсію встигнути, й на літак, мішок грошей вже в тебе є.

Після параду повідомлень (доречі, всі вони були чистою англ, але вживу виявилося, що вона взагалі не шпрехає) вона каже, що домовилась нам за окреме таксі, за її рахунок, яке скрізь встигне за оригінальним розкладом.

Вранці повезли нас на інший льодовик - повз Пунта-Бандера. Над головою літали великі чорні птахи, водійка каже, то кондори (найбільші птахи на планеті), нічого надзвичайного.

Там - цілий парк тих льодовиків. Наш - Періто-Морено. Унікальність у порівнянні із іншими льодовиками, про які я чув, у тому, що цей тане у озеро - тобто, до нього можна підплисти з води, чим ми й скористалися! До речі, зараз він тане значно повільніше, ніж раніше, правда, ніхто не може пояснити чому.

Вдягнули нас у термогумові костюми, видали весла, посадили у двомісний каяк, та кажуть, гребіть. 

Пливеш до 40-метрової снігово-крижаної стіни! Поміж айсбергів. Словами не переказати.

Але зрозуміло, чому наша гідка обрала плавання до нього двічі на день замість колишньої роботи з фінансами - Патагонічні види перемогли.

В якийсь момент ми зупинились випити віскі з льодом, який повз пропливав, Діма готувався, ну йому років тищ дванадцять мінімум, що там в ньому може такого бути - за дезінфекцію!

Лодовик, значить, постійно тріщить по швах, інколи відвалюється шматок розміром із багатоповерхівку, то до нього в притул не дозволяють підпливати, ну десь метрів на чотириста можна.

Коли повернулися на берег, у нас ще був час поглянути на нього згори. Запитують, чи за нами приїде таксі, щоб встигнути в аеропорт. А чому ж нам таксі замовили на пізніше, ніж екскурсійний автобус міг би нас довезти? Чудове питання! Ми ж казали... Ладно, поїдемо автобусом, як і збиралися.



Дякую за увагу! Сподіваюсь, ще всі встигнемо на льодовики, поки вони всі не розтанули!

Увесь альбом за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1FUH_piomx8BXw6j3NZSsI35xchgyWWEC?usp=sharing

Fitz Roy: https://maps.app.goo.gl/fTFkoFhDMatdyasW7
Каяки: https://maps.app.goo.gl/Hyai9b6UJRYYX2VV7

Найкращий рест: https://maps.app.goo.gl/TivxkYAYr4GzCYHJA